Шестакове – невеличке село в Чугуївському районі Харківщини, до кордону з Росією звідси – менше, ніж 20 кілометрів. Тут
розташована молочна ферма "Агромол" – точніше те, що від неї залишилося.
З перших днів війни росіяни обстрілювали село з "Градів" та мінометів, бомбили з літаків. Через це на фермі загинуло дві тисячі корів. Частина з них досі залишається під завалами. Жертвами російських атак також стали двоє працівників.
Підприємство зруйноване майже вщерть, проте навіть після такої катастрофи продовжує працювати.
До початку російського вторгнення ферма щоденно виробляла близько 40 тонн молока. Підприємство продовжує працювати навіть зараз, хоча обсяги виробництва скоротилися майже в сім разів.
Зараз на фермі працюють приблизно 30 осіб, до 24 лютого було близько 200. Влітку 2021-го тут влаштували фестиваль Agromol Fest, на який з'їхалося більше відвідувачів, ніж очікували.
Під обстрілами та в окупації.
У перші дні війни, 26 та 27 лютого, росіяни обстрілювали Шестакове із "Градів", але ферма залишалася неушкодженою. Проте зранку 28-го окупанти завдали по селу серію авіаударів, частина з яких прийшлася на підприємство.
Ферма перебувала під обстрілами армії РФ до вересня. Через атаку важкі поранення отримав один із працівників ферми, 21-річний зварник, він загинув дорогою до лікарні. На той момент на фермі перебували приблизно 50 людей. Більшість співробітників, які не живуть у Шестаковому, вже поїхали.
Підприємство залишилися обслуговувати місцеві та ті, хто мешкав у гуртожитку.
На початку березня Шестакове окупували. Першими зайшли війська так званих "Л/ДНР".
У другій половині березня до села увійшли військові регулярної російської армії. В приміщеннях ферми вони зберігали техніку, також облаштували тут позиції, з яких вели артилерійський вогонь у бік Харкова та села Кутузівка. Оселилися росіяни у приватному секторі та в адмінбудівлях.
На територію ферми окупанти рідко заїжджали, тільки до бойні – вкрасти м'ясо. Дуже багато було корів поранених, їх різали, роздавали місцевим, в сусідні села возили. І вороги це побачили і собі забирали м'ясо.
5 травня українські військові звільнили Шестакове, проте інтенсивні обстріли тривали, аж до вересня село перебувало в "сірій зоні".
До війни на фермі намагалися створити для корів максимально комфортні умови.
У шрамах та на руїнах.
Росіяни не залишили на фермі живого місця, лише руйнування та хаос. Шість із дванадцяти приміщень для корів знищені та не підлягають відновленню, решта – сильно пошкоджені.
Також зруйнували доїльний зал – "серце ферми", чотири склади для зберігання зерна, комбікормовий цех, адмінбудівлю підприємства, гуртожиток для співробітників. Повністю знищили комунікації.
У приміщенні стоять кілька тракторів, якими окупанти користувалися та врешті кинули на околицях. Частину пошкоджених росіянами тракторів на фермі вже відремонтували.
Викрадені легкові автомобілі – чотири "Ниви", нова Renault, комп'ютери, пральні машинки, мікрохвильові печі, на території майстерні не залишилося жодного ключа, троса.
Там, де вони жили, залишили безлад, м'яко кажучи. Три кімнати – в одній спали, в другій їли, в третій, в туалет ходили.
Росіяни залишили по собі техніку та боєприпаси.
До війни на фермі було три тисячі корів. Через російську агресію не стало двох третин. Дві тисячі корів загинуло – через авіаудари, артилерійські обстріли, підірвалися на мінах.
Трохи більше тисячі корів, які залишилися живими, співробітники ферми евакуювали.
На вході до приміщення для корів, у якому знову живе худоба, – футуристична техніка, ніби з фантастичного фільму про повстання машин.
Кормозмішувач чудом вцілів, бо росіяни не знали, що це таке. Механізатор бере трішки сіна, трішки соломи – ну як трішки, у нього є цифри, скільки чого потрібно, він все набирає, змішує і потім роздає коровам. Окупанти не зрозуміли призначення кормозмішувача.
Тварини виглядають так, ніби нічого не сталося. Хоча насправді бойові дії досі сильно впливають на них.
Зараз вони спокійні, а коли їх повертали з Полтави, тиждень, мабуть, не могли заспокоїтися. Коли вибухи – сюди добре чути їх із Харкова, з Вовчанська – вони починають скаженіти. Це теж на кількість молока впливає.
Цей корівник вже відновили: майже повністю змінили дах, підлатали стіни, залили бетоном міни, які залишили окупанти. Хоча після війни доведеться робити ґрунтовніший ремонт.
З відремонтованого корівника переходимо до ще одного та бачимо страшну картину – саме так виглядала вся ферма після деокупації. На землі валяються шкіри, останки мертвої худоби, кістки. В ніс одразу б'є сморід, від якого паморочиться в голові. На фермі досі залишаються туші мертвих корів.
У таких умовах будівельники відновлюють телятники – наразі встановлюють дерев'яні конструкції.
Далі прямуємо до адміністративної будівлі. До війни працівники отримували тут наряди на роботу, також у приміщенні були розташовані роздягальні, душові, туалети, їдальня. Зараз у маленьких кімнатах все перевернуто догори дригом. Серед розкиданих уламків та битого скла валяються порожні коробки з-під російських боєприпасів.
До адмінбудівлі примикає доїльний зал, в якому одночасно перебували 48 корів, процес також був повністю автоматизованим. Наразі все тут безнадійно зруйновано. Тому, щоб доїти корів зараз, потрібно більше людської праці. Технологічно ферма відкотилася на 15 років назад. Сучасний доїльний зал вщент зруйнований російськими ракетами.
До війни в Шестаковому разом із сусіднім селом Федорівка мешкали 610 осіб, зараз – близько 200. У липні, під час інтенсивних обстрілів, було ще менше, як стверджує староста Шестаківського старостинського округу Геннадій Стеблянко, близько 40. Місцеві, в яких була можливість, виїхали – в Харків, Одесу, Чернівці тощо.
Але є такі люди, яким нікуди піти. І, в основному, без хат як по закону подлості лишилися люди 85, 80, 75 років – розбито, згоріло, розбито, згоріло.
У тутешніх полях досі залишаються міни. За словами старости, через це на одному і двох місцевих цвинтарів бояться ховати покійних. Будинок старости окупанти залишили без даху та вікон, а сільраду зруйнували вщент.
Наразі селищна адміністрація переїхала до приміщення Укрпошти. Позаду будинку із землі стирчить ракета.
За приблизними підрахунками співробітників ферми, збитки підприємства сягають позначки в 1 мільярд гривень – до цієї суми входять руйнування, вкрадена техніка та вбита худоба.
Наразі на фермі вже відремонтували чотири приміщення для худоби, майстерню й одне приміщення для зберігання зерна. Співробітники сподіваються, що й решту вдасться відбудувати. Проте на це потрібні ресурси.
Всі поля – п'ять тисяч гектарів землі – не обробляли цілий рік, не отримали з них прибуток. А все одно ж працівники працюють, потрібно зарплати їм платити. Ті ж корми закінчуються – їх потрібно буде купувати. На відновлення ж потрібно. Якщо не буде війни і буде якась компенсація, звичайно, відбудуємо. Якби наше керівництво не планувало би відродити, нас би зараз тут не було. Буде краще, ніж було. Дай бог, закінчиться війна.
розташована молочна ферма "Агромол" – точніше те, що від неї залишилося.
З перших днів війни росіяни обстрілювали село з "Градів" та мінометів, бомбили з літаків. Через це на фермі загинуло дві тисячі корів. Частина з них досі залишається під завалами. Жертвами російських атак також стали двоє працівників.
Підприємство зруйноване майже вщерть, проте навіть після такої катастрофи продовжує працювати.
До початку російського вторгнення ферма щоденно виробляла близько 40 тонн молока. Підприємство продовжує працювати навіть зараз, хоча обсяги виробництва скоротилися майже в сім разів.
Зараз на фермі працюють приблизно 30 осіб, до 24 лютого було близько 200. Влітку 2021-го тут влаштували фестиваль Agromol Fest, на який з'їхалося більше відвідувачів, ніж очікували.
Під обстрілами та в окупації.
У перші дні війни, 26 та 27 лютого, росіяни обстрілювали Шестакове із "Градів", але ферма залишалася неушкодженою. Проте зранку 28-го окупанти завдали по селу серію авіаударів, частина з яких прийшлася на підприємство.
Ферма перебувала під обстрілами армії РФ до вересня. Через атаку важкі поранення отримав один із працівників ферми, 21-річний зварник, він загинув дорогою до лікарні. На той момент на фермі перебували приблизно 50 людей. Більшість співробітників, які не живуть у Шестаковому, вже поїхали.
Підприємство залишилися обслуговувати місцеві та ті, хто мешкав у гуртожитку.
На початку березня Шестакове окупували. Першими зайшли війська так званих "Л/ДНР".
У другій половині березня до села увійшли військові регулярної російської армії. В приміщеннях ферми вони зберігали техніку, також облаштували тут позиції, з яких вели артилерійський вогонь у бік Харкова та села Кутузівка. Оселилися росіяни у приватному секторі та в адмінбудівлях.
На територію ферми окупанти рідко заїжджали, тільки до бойні – вкрасти м'ясо. Дуже багато було корів поранених, їх різали, роздавали місцевим, в сусідні села возили. І вороги це побачили і собі забирали м'ясо.
5 травня українські військові звільнили Шестакове, проте інтенсивні обстріли тривали, аж до вересня село перебувало в "сірій зоні".
До війни на фермі намагалися створити для корів максимально комфортні умови.
У шрамах та на руїнах.
Росіяни не залишили на фермі живого місця, лише руйнування та хаос. Шість із дванадцяти приміщень для корів знищені та не підлягають відновленню, решта – сильно пошкоджені.
Також зруйнували доїльний зал – "серце ферми", чотири склади для зберігання зерна, комбікормовий цех, адмінбудівлю підприємства, гуртожиток для співробітників. Повністю знищили комунікації.
У приміщенні стоять кілька тракторів, якими окупанти користувалися та врешті кинули на околицях. Частину пошкоджених росіянами тракторів на фермі вже відремонтували.
Викрадені легкові автомобілі – чотири "Ниви", нова Renault, комп'ютери, пральні машинки, мікрохвильові печі, на території майстерні не залишилося жодного ключа, троса.
Там, де вони жили, залишили безлад, м'яко кажучи. Три кімнати – в одній спали, в другій їли, в третій, в туалет ходили.
Росіяни залишили по собі техніку та боєприпаси.
До війни на фермі було три тисячі корів. Через російську агресію не стало двох третин. Дві тисячі корів загинуло – через авіаудари, артилерійські обстріли, підірвалися на мінах.
Трохи більше тисячі корів, які залишилися живими, співробітники ферми евакуювали.
На вході до приміщення для корів, у якому знову живе худоба, – футуристична техніка, ніби з фантастичного фільму про повстання машин.
Кормозмішувач чудом вцілів, бо росіяни не знали, що це таке. Механізатор бере трішки сіна, трішки соломи – ну як трішки, у нього є цифри, скільки чого потрібно, він все набирає, змішує і потім роздає коровам. Окупанти не зрозуміли призначення кормозмішувача.
Тварини виглядають так, ніби нічого не сталося. Хоча насправді бойові дії досі сильно впливають на них.
Зараз вони спокійні, а коли їх повертали з Полтави, тиждень, мабуть, не могли заспокоїтися. Коли вибухи – сюди добре чути їх із Харкова, з Вовчанська – вони починають скаженіти. Це теж на кількість молока впливає.
Цей корівник вже відновили: майже повністю змінили дах, підлатали стіни, залили бетоном міни, які залишили окупанти. Хоча після війни доведеться робити ґрунтовніший ремонт.
З відремонтованого корівника переходимо до ще одного та бачимо страшну картину – саме так виглядала вся ферма після деокупації. На землі валяються шкіри, останки мертвої худоби, кістки. В ніс одразу б'є сморід, від якого паморочиться в голові. На фермі досі залишаються туші мертвих корів.
У таких умовах будівельники відновлюють телятники – наразі встановлюють дерев'яні конструкції.
Далі прямуємо до адміністративної будівлі. До війни працівники отримували тут наряди на роботу, також у приміщенні були розташовані роздягальні, душові, туалети, їдальня. Зараз у маленьких кімнатах все перевернуто догори дригом. Серед розкиданих уламків та битого скла валяються порожні коробки з-під російських боєприпасів.
До адмінбудівлі примикає доїльний зал, в якому одночасно перебували 48 корів, процес також був повністю автоматизованим. Наразі все тут безнадійно зруйновано. Тому, щоб доїти корів зараз, потрібно більше людської праці. Технологічно ферма відкотилася на 15 років назад. Сучасний доїльний зал вщент зруйнований російськими ракетами.
До війни в Шестаковому разом із сусіднім селом Федорівка мешкали 610 осіб, зараз – близько 200. У липні, під час інтенсивних обстрілів, було ще менше, як стверджує староста Шестаківського старостинського округу Геннадій Стеблянко, близько 40. Місцеві, в яких була можливість, виїхали – в Харків, Одесу, Чернівці тощо.
Але є такі люди, яким нікуди піти. І, в основному, без хат як по закону подлості лишилися люди 85, 80, 75 років – розбито, згоріло, розбито, згоріло.
У тутешніх полях досі залишаються міни. За словами старости, через це на одному і двох місцевих цвинтарів бояться ховати покійних. Будинок старости окупанти залишили без даху та вікон, а сільраду зруйнували вщент.
Наразі селищна адміністрація переїхала до приміщення Укрпошти. Позаду будинку із землі стирчить ракета.
За приблизними підрахунками співробітників ферми, збитки підприємства сягають позначки в 1 мільярд гривень – до цієї суми входять руйнування, вкрадена техніка та вбита худоба.
Наразі на фермі вже відремонтували чотири приміщення для худоби, майстерню й одне приміщення для зберігання зерна. Співробітники сподіваються, що й решту вдасться відбудувати. Проте на це потрібні ресурси.
Всі поля – п'ять тисяч гектарів землі – не обробляли цілий рік, не отримали з них прибуток. А все одно ж працівники працюють, потрібно зарплати їм платити. Ті ж корми закінчуються – їх потрібно буде купувати. На відновлення ж потрібно. Якщо не буде війни і буде якась компенсація, звичайно, відбудуємо. Якби наше керівництво не планувало би відродити, нас би зараз тут не було. Буде краще, ніж було. Дай бог, закінчиться війна.